Як я робив реставрацію радянської системи

Того дня я трохи заслаб. Давив кашель, поболювала голова. З дому ніде не виходив, вирі­шив не ризикувати, щоб не підхопити грипу. Дуже не люблю лежати в ліжку, тож одягнувся у спор­тивну куртку, щоб тілові було тепло, й надумав трохи покопирсатися у старих речах. Витягнув із комори радянську кавомолку "Росток", почистив її, зокрема контакти й інші ходові частини. І, о диво, стара радянська техніка запрацювала!

Другою річчю, що попала мені до рук, була така собі міні швейна машинка. Називати цю штуку "машинкою", це занадто, бо то такий пристрій, що однією рукою слід натискати згори на ручку, а іншою протягувати тканину. ПШ-2 (пристрій для шиття), виявляється, виготовляли колись у місті Самборі. Це я прочитав на маленькій інструкції, пожовтілій від часу. Вона написана українською мовою, навіть не двома. "Швейна машинка" місце­вого виробника була майже справною, зали­шилося лише затягнути нитку в голку й трохи обкатати її механізм після багаторічного простою.
Що можу сказати? Якщо кількома словами, то багато чого в радянській системі було доброго. Такого, що могло б і може працювати й сьогодні. Якщо докласти зусиль, почистити його, відрес­таврувати. Так, як у мене запрацювала стара ка­вомолка. Хоч я міг її давно викинути й забути про неї. Але я цього не зробив і маю стару надійну річ.

Відкрити >>>

До питання — якої я віри

Дехто запитує мене, до якої я церкви ходжу, або — якої я віри. Скажу так: я до церкви не хіба ходжу, але й належу до Церкви. Бо Церква — то є спільнота людей, котрі множать Христову науку, віру в спасіння душі через покаяння за гріхи наші. Церква — то є Тіло Христове.

Я вважаю себе правовірним християнином. Таким, хто віру в Христа ставить на перше місце, а все інше для нього є речами менше важливими й менше вартісними. Що стосується обрядовості, то вона не має такого великого значення, якого їй надають. Бо усі конфесії — продукти різних розко­лів. І якщо християнин понад усе акцентує свою приналежність до однієї з них, як до "найправиль­нішої віри", то це один із блудів плюс гординя. Пра­вовірний християнин має визнавати Христа за свого Спасителя, Пречисту Діву Марію за свою Матір, вірити, що лише в Ісусі є спасіння. А також має знати три важливі речі: Христос помер за наші гріхи, Він воскрес і вознісся на Небеса, Він живий і є серед нас. Якщо людина цього не визнає, то може не вважати себе християнином.

Що стосується обрядовостей, то вони лише доповнюють наші служіння Господу. І якщо хтось сперечаючись, у який бік робити обхід навколо храму, вважає, що спасіння може бути в інших ре­лігіях, а не хіба в Ісусі Христі, то він взагалі не може вважати себе християнином. А якщо вже бути хрис­тиянином — то лише правдивим, правовірним.

Відкрити >>>

Дещо про українські грішні традиції

Сьогодні моя дружина отак собі вголос мірку­вала: "Якось неправильно ми українці живемо — в гріху. Він нас супроводжує впродовж всього на­шого життя. Взяти хоча б горілку. Народилася ди­тина — п'ють за її народження. Підросла трохи, садять біля себе за стіл, як п'ють на гостині якійсь. Можуть ще й налити трохи: ану, спробуй. Під­росла дитина, зміцніла, то вже й сама собі наллє. І далі впродовж усього життя — горілка. Живе лю­дина в селі — нічого без горілки не обходиться. Зорав фірман чи дров привіз, викопали біля хати колодязь чи в полі картоплю — усе треба "обми­ти". Як не п'є чоловік, бо не хоче чи не може, то його усіляко заохочують, підбадьорюють або глу­зують: ти що, слабий чи в баптисти записався? Не наливають уже, як чоловік занедужав і лежить при­кований до ліжка. Коли ж помре, то знову п'ють — за його упокій. Настав дев'ятий день — п'ють, сороковий — п'ють, річниця — теж п'ють, бо то вже востаннє чоловік цей "пригощає". І так життя топлять люди в горілці".

Дякувати Богу, що моя сім'я відреклася від цієї "доброї" української традиції. У нашому домі го­рілка навіть не водиться, не те що тут її хтось п'є. Прийдуть гості, то в кращому випадку закарпат­ським натуральним вином пригощу їх. Бо чи вони до мене на пиятику прийшли? Як хочуть напитися, то нехай до бару йдуть і там грішать, а не в моїй хаті. Чи я не правий?

Є ще багато українських традицій, які спону­кають людей до гріха і супроводжують їх упро­довж усього їхнього життя. Це, наприклад, різні забобони, ворожіння, віра в інші надприродні сили тощо. Але то є вже трохи інша тема. Усіх згаданих і не згаданих гріхів треба позбуватися — каятися і більше не грішити. Зокрема, від такого "тради­ційного" гріха — пиятики.

"Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспад­кують Божого Царства. Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блу­додійники, ні мужоложники1, ні злодії, ні користо­любці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки – Царства Божого не успадкують вони" (1 Кор. 6, 9-10) Так пише Святе Письмо.

Відкрити >>>

Усюди — ВОНИ

Усюди — ВОНИ. Їх менше, але вони задають тон для більшості. Вони були ніким, але тепер вони є усім. І ВОНИ будують нам життя. Будують таким, яким воно є, і збудують таким, яким буде.

ВОНИ будують нам Україну. Україну їхньої реальності. Це така держава, де кілька багатіїв можуть мати більше грошей, ніж становить весь її бюджет. Це така країна, де державною ідео­логією стають "чорні плями" історії й невивчені її сторінки, а хто їх не визнає, той підлягає перес­лідуванню або й криміналу.

Україна їхньої реальності — це така країна, у якій правителями є чужинці й бандити, а лакеями корінний народ. Це така країна, де все про­дається і все купується, а людське життя нічого не варте. Це така країна, у якій до списку її ворогів вносять моральних людей, а обраними стають мізантропи...

І ми живемо в такій країні. Така вона є, бо такою зробили її ВОНИ. І буде ще гіршою або й зовсім її не стане, якщо ВОНИ не вступляться з дороги й не дадуть підняти голову моральним людям і будувати життя за Божими Законами.

Відкрити >>>

В Україні при владі недобрі люди

Україною давно керують недобрі люди. Тому жодні реформи, жодні люстрації чи шокова терапія не дадуть результатів. Бо що не робитимуть нинішні правителі, то все собі для користі, а народові на шкоду. Ці люди не для добра, бо вони добро відкинули, пішовши за злом. Вони — недобрі...

Отак я роздумував, переглянувши з десяток заголовків новин за минулий тиждень. Чи зміниться щось у цій країні на краще в найближчі хоч би двадцять років, у мене є великі сумніви. Бо тут ке­рують, повторюся, недобрі люди. Спробуйте заперечити мені. Назвіть людину в уряді, Верховній Раді чи інших структурах влади, про яку можна сказати: "О, цей — Божий чоловік, добра люди­на". А якщо керує лукавий, то й дії його слуг від­повідні — усе на шкоду. Той украв кілька мільйонів гривень, тому хабаря дали три мільйони доларів, там підстрелили когось, там убили й закопали... Навіть заголовки новин стало моторошно читати.

Не раз доводилося чути між людьми: "Це вже антихрист править чи що?" Добре, що хоч народ починає це усвідомлювати, може прийде потрохи розуміння, що без Бога дорога заведе в нікуди.

Відкрити >>>