Чому нам так зле — бо навколо повно дятлів і сорок

Поміж нами живуть дятли і їх є багато. Як роз­пізнати дятлів між іншими птицями? Хіба по тому, що вони роблять. А що можуть робити дятли, як не довбати? Приміром, ви кажете, що це чорне, а вони стверджують, що воно біле і тим вас задовбу­ють. Ви або маєте змиритися, що чорне є білим, або назвете дятла дятлом і махнете на нього рукою.

Але дятел не був би дятлом, якби знову не став вам поперек дороги й не почав цієї самої пісні довбати: чорне є білим. Бачачи, що не може цим вас дістати, бо ви не цілковитий дальтонік та й не зовсім незрячий чоловік і бачите, що перед вами чорне, дятел бере собі на службу строкатих сорок і дає їм доручення стрекотати всім, що ви не хочете бачити, що чорне є білим. "В іншому ви­падку, — каже дятел, — ви мені не подруги, строкаті сороки". І понесли сороки брехню по сві­ту, що такий ось чоловік не бачить, що чорне є білим і не хоче цього визнавати...

Живе собі чоловік, молиться Богу й силкується уладнувати так, щоб зробити світ кращим. Але ж ні, приходять дятли й довбуть, що хіба вони знають, що треба робити, щоб було усім краще жити. Через сорок розносять ту "довбню" по світу, пере­вертають світ догори дном, і справді, вже замість небесного світла видно темінь землі, скривдженої людьми на чолі з дятлами. Стає чорно. Замість співу солов'їв і щебету синиць чути лише "довбню" дятлів і стрекотіння сорок...

Коли на душі щось шкребе, коли на серці туга або в житті станеться якась прикра подія, то задумуєшся мимохіть: а чому так живемо? Чи не вони нам зробили таким життя — оті дятли та сороки? Та вони ж! Пригадайте, як усе було! Налетіли дятли й почали довбати. Злетілися соро­ки й почали стрекотати. Багатьох звели, ті розбур­хали все навколо себе, під собою, перевернули догори дном. Стало чорно...

Коли просвітліє? Як не стане дятлів. Нехай вони собі будуть, і сороки нехай живуть, але хай у ліс летять, у саму гущу дерев, лісові хащі. І там не­хай собі довбуть, стрекочуть — щоб ніхто їх тут не чув. А нам хай дадуть спокій і можливість виправи­ти те, що натворили під оманою їхньої "довбні"...

Відкрити >>>

Пішов пан Петро "до Європи" — і нема його

Ви не бачили мого приятеля Петра Сов'яка? Сказав чоловік, що йде в Європу, пішов і вже давно його не бачу.

— Ти як хочеш, Василю, а я йду в Європу, — каже мені пан Петро, коли починався майдан. Дуже поважного віку чоловік і сам такий зовні поважний.

— А я вже буду тут біду пхати наперед себе, пане Петре, — відповідаю. — Як будете вертатися з Європи, то зайдіть і розкажете, як там.

Пішов пан Петро "до Європи" — і нема його. Ось думаю, чи дочекаюся, коли старий вчитель зі Старого Села зайде до мене й розкаже, як там "у Європі". Чи ж дійшов він туди, як і багато інших задурених моїх земляків? Котрі вийшли з України і йдуть усе, йдуть кудись. Куди йдете, подорожні? Зупиніться, може не варта ваша дорога своєї мети?

Відкрити >>>